1948 - 2018
Моє найголовніше захоплення – колекціонування історій
"Зараз знайдемо правильний контражурчик – і почнемо працювати", – завдяки кіношному досвіду Богданові Жолдаку не потрібно пояснювати, що і як слід зробити для вдалого кадру. Так само терпляче і з розумінням він майже годину стежить за налаштуванням техніки перед інтерв'ю, при цьому час від часу запитуючи про особливості камер та згадуючи власні історії присутності на знімальному майданчику. Розповідання історій – головне хобі письменника і кіносценариста Богдана Жолдака. Ними він ілюструє чи не кожну свою відповідь під час нашого інтерв'ю, і саме вони лежать в основі його власних оповідань, вдало названих Миколою Лукашем "макабресками".
Детальніше про героя
1955
Я – людина, яку роблять абсолютно щасливою зустрічі з дітьми
На одній зі своїх відомих фотографій Леся Воронина сидить у дерев’яному кріслі гойдалці з улюбленим американським кокер-спанієлем на колінах. Достатньо лише раз поглянути на цю світлину – і у вас не виникне жодних сумнівів, що перед вами письменниця, до того ж – письменниця дитяча. Найважливіше, що це фото аж ніяк не було постановочним. Те ж саме крісло, яке дісталося нашій героїні у спадок від мами, стоїть перед робочим столом в її київському помешканні, з вікна якого можна побачити бані Покровського монастиря і місця її дитинства в комунальних квартирах. Від мами у пані Лесі залишилася і старовинна музична шкатулка. Письменниця запускає її механізм – і видобутий ніжний звук стає прекрасним супроводом нашого знайомства зі світом дитячої літератури.
Детальніше про героя
1939 - 2025
Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати
Ігор Калинець погодився на інтерв’ю не відразу: «Та я вже все давно сказав! І не пишу я давно – що ж цікавого вам розповім?» Попрощався після нашої першої телефонної розмови пан Ігор словами: «Сподіваюся, ви передумаєте». Але зустрічав нас тієї неділі у Львові привітно – поет якраз повернувся зі служби в церкві, та через «київських журналістів не лишився з друзями на каву» – зневажив давню традицію вихідного дня.
Детальніше про героя
1959
Цікаво говорити тільки чесно
«Моя симпатія більша до французького кіно, ніж до американського», – зізнається письменниця Євгенія Кононенко. Насправді цей умовний кіноподіл можна застосувати до всіх людей, особливо тих, які мають стосунок до творчості: комусь подобається стежити за повільним розгортанням на екрані людських історій, за зустрічами, розставаннями й необов’язковими поверненнями, тоді як для інших важливі дія і гостросюжетність. Франкофільство Євгенії Кононенко насамперед пов’язане з її другою освітою французького філолога, власне, і в літературу 1990 року вона прийшла саме як перекладачка. Світ французького кіно надзвичайно суголосний і з прозовими текстами Кононенко, в центрі яких завжди опинялися звичайні побутові історії, які проживала з кінця 70-х більшість українських жінок і чоловіків. А все ж насамперед – жінок, бо саме вони, починаючи вже з першого оповідання письменниці «Драні колготи», лишалися її головними героїнями, тож не дивно, що критики відносять творчість Кононенко до «феміністичного дискурсу сучасної української прози».
Детальніше про героя
1956
Вірш починається з музики
У цій знаменитій бібліотеці Музею літератури, в якій свого часу працював Іван Франко, Василь Герасим’юк безліч разів читав власні вірші, хоча ще частіше записував сам у ролі ведучого каналу «Культура» інтерв’ю з українськими інтелектуалами і митцями.
Детальніше про героя
1960
Я – рекордсмен з вигадування романів, які ніколи не будуть написані
Лише парафіяни Києво-Печерської лаври знають про її бічні брами, в які можна вільно ввійти, оминувши галасливих туристів, екскурсоводів і касирок. Юрій Андрухович заходить саме в одну з них, хоча, згадує, був тут востаннє (і вперше) дванадцятирічним. Здавалось би, важко вигадати більш невідповідне місце для цієї розмови бо як поєднати автора «Московіади» і «Рекреацій» з однією з головних святинь Московського патріархату?
Детальніше про героя
1974
Ніколи не ставився до літератури, як до альпінізму чи спорту
Іноді я думаю, що причина його успішності – в умінні бути відкритим і уважним. Андрій Бондар недарма називає Сергія Жадана «Моцартом людської комунікації»: Сергій знайомий з безліччю літераторів, музикантів, режисерів і художників, завдяки чому долучається до різних міжмистецьких проектів та організації концертів і фестивалів, і так само він – найзатребуваніший письменник у наших медіа. Жадан дуже рідко відмовляється від інтерв’ю. Принаймні я зіткнулася з цим лише одного разу – на початку нашої розмови Сергій по телефону пояснює німецькому кореспондентові, що в цей момент не зможе з ним поговорити, оскільки має інше інтерв’ю. І це насправді не полегшує, а навіть ускладнює роботу журналіста, бо, схоже, немає тем, на які Жадан би ще не говорив. Але при цьому за тридцять хвилин він встигає сказати стільки, як інші його колеги за три години. Він застібається на всі ґудзики, коли його запитуєш про родину, і готовий говорити про найдрібніші деталі, які стосуються його текстів. Він не розкриє вам душу, якщо ви запитаєте про дітей чи Бога, але з радістю покаже свої записники з недописаними віршами.
Детальніше про героя
1922 - 2014
Тільки рвучи серце і стікаючи кров’ю, можна написати геніальні речі
Я приходила в цю затишну квартиру, «оздоблену» рідкісними каменями і книжками, двічі. Вперше – 2008 року, коли спеціально приїхала до Києва, щоби поговорити з людиною, життя якої вмістило в собі майже всі найпереламніші події в історії України ХХ століття. Тоді ми спілкувалися близько чотирьох годин, Дімаров багато жартував і раз по раз говорив мені, тоді ще двадцятилітній, що всі наші розмірковування про історію, політику і навіть літературу – мізерні і несуттєві, бо все це відійде, лишаться ж наші стосунки, почуття і найважливіше – сім’я. Улюблений дімаровський жанр – сільські, міські й містечкові історії, в центрі яких життя звичайних родин, позбавлене ідеологічних, партійних і соцреалістичних нашарувань, – виокремлював письменника з-посеред інших радянських авторів, а разом з тим дозволив йому лишитися в українській літературі і в новітні часи.
Детальніше про героя
1962
Я живу у своїх текстах
Навколо цієї письменниці існує безліч вигаданих стереотипів. Примножує їх робота головним редактором ґлянцевого журналу, не забуваймо і про додаткові образи – авторки, яка щороку видає дві-три нові книжки, сценаристки, на рахунку якої вже кілька відзнятих фільмів, і гарної жінки, яка любить кардинально змінювати зачіски і колір волосся. Але все це не про Ірен, передовсім тому, що такі стереотипи ні на грам не пояснюють всю її багатовимірність.
Детальніше про героя
1968
У житті кожного є життя всього
Схоже, що на столітній ювілей Тараса Прохаська не слід чекати на багатотомне видання його творів у дорогих шкіряних палітурках. Тарас пише мало, друкується рідко, а поза тим в українській сучасній літературі немає письменника більш кристалізованого, більш відповідного цьому покликанню. Бо все, що робить Тарас Прохасько, все, що він говорить, те, як він живе і навіть думає, – є найчистішою літературою.
Детальніше про героя
