1962
Я живу у своїх текстах
Навколо цієї письменниці існує безліч вигаданих стереотипів. Примножує їх робота головним редактором ґлянцевого журналу, не забуваймо і про додаткові образи – авторки, яка щороку видає дві-три нові книжки, сценаристки, на рахунку якої вже кілька відзнятих фільмів, і гарної жінки, яка любить кардинально змінювати зачіски і колір волосся. Але все це не про Ірен, передовсім тому, що такі стереотипи ні на грам не пояснюють всю її багатовимірність.
Детальніше про героя
1955
Я – людина, яку роблять абсолютно щасливою зустрічі з дітьми
На одній зі своїх відомих фотографій Леся Воронина сидить у дерев’яному кріслі гойдалці з улюбленим американським кокер-спанієлем на колінах. Достатньо лише раз поглянути на цю світлину – і у вас не виникне жодних сумнівів, що перед вами письменниця, до того ж – письменниця дитяча. Найважливіше, що це фото аж ніяк не було постановочним. Те ж саме крісло, яке дісталося нашій героїні у спадок від мами, стоїть перед робочим столом в її київському помешканні, з вікна якого можна побачити бані Покровського монастиря і місця її дитинства в комунальних квартирах. Від мами у пані Лесі залишилася і старовинна музична шкатулка. Письменниця запускає її механізм – і видобутий ніжний звук стає прекрасним супроводом нашого знайомства зі світом дитячої літератури.
Детальніше про героя
1934
Світ не обмежується Україною
«Приємно мати справу з пунктуальними людьми», – привітав нас на вході до своєї квартири Юрій Щербак. Отже, моє припущення підтвердилося: колишні посли і міністри не люблять, коли на призначену зустріч запізнюються. Я відразу ж нагадую господареві, що розмова буде довгою, на що письменник відповів без ентузіазму: «Подивимося, як піде». Після першого запитання про його останній роман відстороненість у нашій розмові зникає: «Я думав, ви, як багато хто з журналістів, мої книжки не читали», – пояснює Щербак.
Читання і його останніх романів, і його біографії направду викликає подив. Складно серед життєписів українських інтелектуалів ХХ століття знайти такі, які б не були затінені комуністичним минулим, покаянними листами, підтримкою антиукраїнських режимів, соцреалістичними творами чи непослідовністю у діях і судженнях.
Юрія Щербака від докорів сумління врятував його основний фах – лікаря-епідеміолога, а разом з тим – доля його брата Миколи, якого засудили за націоналізм. Тому засліплення ідеями комунізму в Щербака ніколи не було, а робота в науково-дослідному інституті епідеміології та інфекційних захворювань дозволила лишатися осторонь політичних процесів і навіть не стати членом комуністичної партії.
Виділяється на тлі проминулого часу і Щербак-письменник. Він увійшов в українську літературу з міською прозою і новими – медичними – темами. Потому ще будуть сценарії фільмів, публіцистика, документальна повість «Чорнобиль» і приголомшлива заява 1991 року про те, що Юрій Щербак більше не буде займатися красним письменством і зосередиться на політиці. Протягом наступних двадцяти років виходитимуть його публіцистичні статті, але художнього тексту Щербак не напише жодного. І, схоже, цей час, який вмістив у собі і членство в опозиційній Міжрегіональній групі у Вер- ховній Раді СРСР, і участь у Русі, і створення Партії зелених, і роботу першим міністром охорони навколишнього середовища незалежної України, а згодом – Надзвичайним і Повноважним послом в Ізраїлі, США та Канаді, був йому потрібний, щоби повернутися в українську літературу з новими романами-антиутопіями про українське майбутнє. Тривале життя за кордоном вплинуло на нього і як на людину. Юрій Щербак уміє цінувати свій час, не любить розпорошуватися на дрібниці, в усьому дошукується першопричини і не повторює таке звичне для українців «а ось у них не так, як у нас». Для нього світ не обмежується Україною. Хоча без неї йому би бракувало повноти і сенсу.
Детальніше про героя
1929 - 2023
Моє життя і творчість обертаються навколо України
Він часто приходив на Майдан – літній чоловік з красивими сумними очима. Через рік після тих подій ми йдемо з ним алеєю Героїв Небесної Сотні і зупиняємося біля хреста зі свічками. Свічок цього дня на Майдані багато – в Україні вшановують жертв Голодомору. Я запалюю свою, і ми йдемо вниз – до монумента Незалежності, де цього ж дня відзначають річницю Помаранчевої революції. «А я ж виступав зі сцени, коли снайпери розстрілювали людей», – згадує Дмитро Павличко. «І готові були тоді загинути?» – запитую. «Був готовий»... Дмитро Васильович, який захотів провести мене до метро, просить на хвильку зупинитися: «Один виступ послухаємо – і підемо далі». Виступає вчителька, скаржиться на попередню владу і на нинішню – «не бережуть солов’їну українську мову». «Ненавиджу банальні епітети, – каже Павличко, – слухати далі не будемо»...
Детальніше про героя
1974
Ніколи не ставився до літератури, як до альпінізму чи спорту
Іноді я думаю, що причина його успішності – в умінні бути відкритим і уважним. Андрій Бондар недарма називає Сергія Жадана «Моцартом людської комунікації»: Сергій знайомий з безліччю літераторів, музикантів, режисерів і художників, завдяки чому долучається до різних міжмистецьких проектів та організації концертів і фестивалів, і так само він – найзатребуваніший письменник у наших медіа. Жадан дуже рідко відмовляється від інтерв’ю. Принаймні я зіткнулася з цим лише одного разу – на початку нашої розмови Сергій по телефону пояснює німецькому кореспондентові, що в цей момент не зможе з ним поговорити, оскільки має інше інтерв’ю. І це насправді не полегшує, а навіть ускладнює роботу журналіста, бо, схоже, немає тем, на які Жадан би ще не говорив. Але при цьому за тридцять хвилин він встигає сказати стільки, як інші його колеги за три години. Він застібається на всі ґудзики, коли його запитуєш про родину, і готовий говорити про найдрібніші деталі, які стосуються його текстів. Він не розкриє вам душу, якщо ви запитаєте про дітей чи Бога, але з радістю покаже свої записники з недописаними віршами.
Детальніше про героя
1973
Творець має бути філософом, хоч би що він творив
Після цього інтерв’ю в мене ще довго залишалося відчуття, ніби мої світоглядні матриці структурували й оновили. Поет Маріанна Кіяновська (мені звичніше було б написати «поетка», але Маріанна попросила називати її саме «поетом») висловлює свій погляд на те, що попередньо ретельно обдумала, що відкрилося їй під час слухання інших чи уважного спостереження. При цьому вона щоразу ніби проникає вглиб вашого запитання, дивуючи вас самих судженням, кутом зору, під яким на цю ситуацію, явище можна подивитися. Врешті, вона взагалі виходить за рамки ваших запитань, щоби сказати передовсім не про потрібне, а дійсно значиме: «Ви можете про це не запитати, а мені дуже важливо про це розповісти», – пояснює Маріанна відступи під час інтерв’ю.
Детальніше про героя
1959
Цікаво говорити тільки чесно
«Моя симпатія більша до французького кіно, ніж до американського», – зізнається письменниця Євгенія Кононенко. Насправді цей умовний кіноподіл можна застосувати до всіх людей, особливо тих, які мають стосунок до творчості: комусь подобається стежити за повільним розгортанням на екрані людських історій, за зустрічами, розставаннями й необов’язковими поверненнями, тоді як для інших важливі дія і гостросюжетність. Франкофільство Євгенії Кононенко насамперед пов’язане з її другою освітою французького філолога, власне, і в літературу 1990 року вона прийшла саме як перекладачка. Світ французького кіно надзвичайно суголосний і з прозовими текстами Кононенко, в центрі яких завжди опинялися звичайні побутові історії, які проживала з кінця 70-х більшість українських жінок і чоловіків. А все ж насамперед – жінок, бо саме вони, починаючи вже з першого оповідання письменниці «Драні колготи», лишалися її головними героїнями, тож не дивно, що критики відносять творчість Кононенко до «феміністичного дискурсу сучасної української прози».
Детальніше про героя
1926 - 2022
Від поезії слід вимагати як не вічності, то принаймні довголіття
Про той осінній приїзд (приліт) Віри Вовк до Києва я дізналася випадково: на одній з фотовиставок почула, як мої сусіди по спогляданню світлин обговорювали її творчий вечір у Музеї літератури. Цей захід не анонсували найпопулярніші літературні сайти, про нього не нагадували соціальні мережі і попередні інтерв’ю в медіа. Зала музею була вщерть заповнена, поза тим я впізнавала серед присутніх лише кількох перекладачів і дипломатів. Як потім з’ясувалося, на вечорі найбільше було аспірантів, студентів і представників бібліотек – чи не з усіма ними Віра Вовк листується. Направду, той вечір мене засмутив. Хотілося послухати саму пані Віру (а вона лише прочитала кілька віршів з нової поетичної збірки «Зі скрині забутих предків»), хотілося бачити в тій залі всіх її друзів-шістдесятників, усіх письменників, яких вона перекладала, яким допомагала порадою і добрим словом, з якими листувалася протягом десятиліть, хотілося бачити офіційних осіб і телебачення. Вона це заслужила. Але Віра Вовк того вечора переважно мовчала: схоже, їй і неважливо було говорити. Їй хотілося слухати тих, з ким вона бачиться так рідко, хотілося бути у цьому середовищі – серед своїх.
Детальніше про героя
1951
Нам бракувало літератури, яка творить націю
«Правду кажучи, я не люблю інтерв’ю, бо ніколи не говорю в них те, що думаю в цей момент. Думками я завжди в інших світах», – починає нашу довгу розмову в своїй квартирі на київських Позняках Василь Шкляр. Нелюбов до спілкування з журналістами, очевидно, була однією з причин наших кількамісячніх спроб домовитися з ним про зустріч, хоча цього разу наклалася ще одна перепона – Шкляр якраз дописував свій новий роман «Троща», а в такі періоди мало що змусить письменника перервати працю.
Детальніше про героя
1939 - 2025
Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати
Ігор Калинець погодився на інтерв’ю не відразу: «Та я вже все давно сказав! І не пишу я давно – що ж цікавого вам розповім?» Попрощався після нашої першої телефонної розмови пан Ігор словами: «Сподіваюся, ви передумаєте». Але зустрічав нас тієї неділі у Львові привітно – поет якраз повернувся зі служби в церкві, та через «київських журналістів не лишився з друзями на каву» – зневажив давню традицію вихідного дня.
Детальніше про героя
