1929 - 2016
У своїх романах я будив історичну пам’ять народу
Був останній теплий осінній день. У Львові тривав традиційний Форум видавців, на якому друзі й знайомі замість вітання запитували: «Ти вже знаєш про Іваничука?». Звістка про його смерть приголомшила, тим паче, що під час нашої останньої розмови з паном Романом здавалося, що у нього попереду ще багато-багато літ, та насамперед вразив ось цей жорстокий символізм: Романа Іваничука не стало під час Форуму, який раніше ніколи не обходився без нього, – письменник знайомив зі своїми новинками, приходив на презентації колег, і завжди у форумній колотнечі можна було випадково зустріти цього сивого чоловіка зі шляхетною поставою…
Детальніше про героя
1962
Я живу у своїх текстах
Навколо цієї письменниці існує безліч вигаданих стереотипів. Примножує їх робота головним редактором ґлянцевого журналу, не забуваймо і про додаткові образи – авторки, яка щороку видає дві-три нові книжки, сценаристки, на рахунку якої вже кілька відзнятих фільмів, і гарної жінки, яка любить кардинально змінювати зачіски і колір волосся. Але все це не про Ірен, передовсім тому, що такі стереотипи ні на грам не пояснюють всю її багатовимірність.
Детальніше про героя
1936 - 2018
Я – людина, яка шукає і шукатиме до кінця днів своїх
«Поетичний їжак з головою сатира і волоссям кольору витіпаних конопель», – не знаю, чи хто краще за Миколу Жулинського означив коли-небудь Івана Драча. Мені ж подобається дивитися на нього очима Ірини Жиленко, яка у своїх спогадах згадує його молодого, викличного і рвійного – поета-зірку, поета-новатора.
Детальніше про героя
1937 - 2021
Я хочу показати дітям багатство нашої історії
Уже з перших хвилин спілкування, ще телефоном, Володимир Рутківський стає вам близьким і рідним, ніби ваш турботливий дідусь, який боїться вас образити чи відмовити вам у вашому проханні. Письменнику геть не з руки зустрічатися з нами у Києві, але він викроює кілька годин на інтерв’ю поміж відвідинами лікаря і виступом на фестивалі дитячої книги – щоби всім приділити увагу.
Детальніше про героя
1951
Нам бракувало літератури, яка творить націю
«Правду кажучи, я не люблю інтерв’ю, бо ніколи не говорю в них те, що думаю в цей момент. Думками я завжди в інших світах», – починає нашу довгу розмову в своїй квартирі на київських Позняках Василь Шкляр. Нелюбов до спілкування з журналістами, очевидно, була однією з причин наших кількамісячніх спроб домовитися з ним про зустріч, хоча цього разу наклалася ще одна перепона – Шкляр якраз дописував свій новий роман «Троща», а в такі періоди мало що змусить письменника перервати працю.
Детальніше про героя
1945
Мені довелося вигадувати власну поетичну мову
Попереджали, що він дуже замкнений, не любить спілкуватися і мало перед ким розкривається. В ті місяці Василь Голобородько справді міг втомитися від розмов: після того, як він, переїхавши з Луганська, оселився в маленькій письменницькій квартирі у знаменитому Будинку творчості письменників в Ірпені, його навідувало чимало журналістів, щоби розпитати про ситуацію на сході, про те, як йому там жилося, чи пишуться нині вірші про війну... Скидалося на те, що Василем Голобородьком зацікавилися саме тому, що він з Луганська і що Оксана Забужко написала гучного листа із пропозицією висунути поета на Нобелівську премію (чого український центр Міжнародного ПЕН-клубу так і не зробив). Після довгих років скупої уваги Голобородькові раптом випало наговоритися за весь той час, коли до нього не доїжджали столичні медійники й колеги.
Детальніше про героя
1958
Я ніколи не відділяла літературу від життя
Стіну в спальні Галини Пагутяк прикрашає старий гобелен, що висів над її ліжком ще в дитинстві. Внизу на ньому зображений будинок, у дверях якого нині можна помітити прорізаний отвір. «То я не втрималася, коли була дитиною, – пояснює пані Галина. – Хотіла побачити, що ж там усередині». Вже пізніше цей значимий для авторки образ дверей з’явиться у характеристиці, яку дав колежанці Юрій Винничук: «Галина Пагутяк ввійшла в літературу зовсім не одними і тими ж дверима, якими входили всі інші українські письменники радянського часу». Нині вже можна додати – і часу сучасного. Пагутяк по можливості уникає презентацій, участі у книжкових фестивалях і ярмарках, не їздить у закордонні письменницькі резиденції і не дає коментарів на позалітературні теми. Протягом життя вона навчилася чергувати періоди своєї відкритості світу, дозволяючи собі час від часу нікого не впускати у своє Королівство і писати.
Детальніше про героя
1961
Не хочу відставати від цього часу, але й не хочу під нього підроблятися
Суботнього ранку Іван Малкович забирає нас на в’їзді до Софіївської Борщагівки, де вже вісім років живе з родиною. На своєму подвір’ї він робить нам коротку екскурсію, з утіхою господаря показуючи незвичайну грушу з квадратною кроною і сливу, з якої торік зібрали кілька десятків відер плодів. Далі – тенісний корт, на якому Малковичі влаштовують дружні турніри «Вілла-Ярина Open». Згодом у будинку ми побачимо і стіл для пінг-понгу – Іван Малкович затятий поціновувач обох видів спорту, причому грати старається лише із вправними суперниками. Ще нам показують невеличку круглу клумбу, «розрізану» доріжками, як торт, яку Малкович жартома називає своїми шістьма гектарами. На подвір’ї і в самому будинку все дбайливо зроблено і ретельно продумано. Те ж саме можна сказати і про книжки, які ось уже більше двадцяти років видає видавництво Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», і про поезію пана Івана, який, як часто сам заявляє, все життя пише одну й ту саму книжку, часто редагуючи і свої старі вірші.
Детальніше про героя
1952
Я вигадую казки для дорослих
Навіть якщо вийде офіційна, авторизована біографія Юрія Винничука, до неї варто буде поставитися з обережністю. Письменник стільки разів удавався до містифікацій, що вже й не знаєш, де його правдивий образ, а де – доповнений іронією і бажанням розбурхати чи спровокувати читацьку аудиторію. Серед коронних винничуківських витівок були й безневинні, коли письменник міг відрекомендуватися , приміром, поетом Вінграновським, і куди серйозніші (лише згадайте переклад вірша нібито ірландського поета Ріанґабара, який виявився текстом самого Винничука, чи віднайдені твори вигаданої поетки Анни Любовичівни) та дошкульніші (тут слід би було подати довідку з кількістю судових позовів, які спричинили статті Винничука-Юзя Обсерватора у легендарному «Поступі»).
Детальніше про героя
1968
У житті кожного є життя всього
Схоже, що на столітній ювілей Тараса Прохаська не слід чекати на багатотомне видання його творів у дорогих шкіряних палітурках. Тарас пише мало, друкується рідко, а поза тим в українській сучасній літературі немає письменника більш кристалізованого, більш відповідного цьому покликанню. Бо все, що робить Тарас Прохасько, все, що він говорить, те, як він живе і навіть думає, – є найчистішою літературою.
Детальніше про героя
